шаблоны joomla на templete.ru


Самые новые шаблоны Joomla на нашем сайте.
Красивые Шаблоны Joomla 2.5
В переддень геноциду

Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета
Создано 10 Март 2015 Автор: Демченко Юрий
Печать

Kollectivizatziya«Наші приїхали!» Під такою назвою кілька років тому в «Колосі» з'явився матеріал про приїзд у Огіївку делегації з села Нехвороща на Полтавщині-- з того села, вихідці-переселенці з якого й заснували Огіївку, й родинні (більш того --- родові) зв’язки між цими селами зберігалися завжди. Але нині не час розповідати про історію цих сіл (це успішніше зроблять огіївчани).

Нині треба розповісти про страшні події, що сталися на спорідненій землі навесні 1930 року, в розпал колективізації, фактично напередодні Голодомору, на території  трьох теперішніх областей --- Полтавської, Харківської й Дніпропетровської.

( Щодо останньої. Нема сумніву --- вже скоро сусідня область, одвічно козацька земля поверне собі рідну, притаманну назву --- Січеславщина. І у нас тут не шмигатимуть автофургончики з написом «Катеринославхліб»).

І про Полтавщину. Щоб читачі не говорили, чому це сахновщинська газета розповідає про події на «чужій» землі? Коли я згадую своїх бабусю й діда по матері, які й народилися, й померли поблизу Краснограда, то пригадую їхню вимову й лексику --- типово полтавську. Це говорю нині, після багаторічної роботи зі словом. А в дитинстві, така мова була для мене природною. А Костянтиноградський повіт --- це ж наш повіт, де свого часу з'явилася й Сахновщина.

     Ми всі полтавці. Хоча й наш Харків, український Харків --- теж свій для нас.

На жаль, навіть тепер, після стількох заходів, пов’язаних з  річницями Голодомору 1933 р., натрапляємо на публікації в пресі, теле- й радіопередачі, де людям втовкмачується в голови думка про те, що голод, мовляв, був засобом змусити селян вступати до колгоспів. Тобто був інструментом колективізації. А в цьому твердженні все перевернуто з ніг на голову. Навмисно чи від нерозуміння історичного процесу. Бо в 1932-33 роках уже не треба було ламати опір українських селян. Його зламано раніше. Про один з яскравих виявів цього опору йтиметься в цій публікації. А на час початку Голодомору колгоспи в Україні вже існували, діяли не один рік. Тому не вірте тим авторам, в яких нема в кого розуму, в кого совісті, які донині товчуть, що метою Голодомору була колективізація. Бо якраз вона й була тактичною зброєю в руках організаторів геноциду. З колгоспів набагато легше вилучити весь хліб, бо там ніхто його не ховав. І хліб вилучався --- якраз для того, щоб українське село вимерло.

Події, про які треба розповісти, описано в журналі «Визвольний шлях» (Лондон) за листопад 1956 року. Звідки про них стало відомо в Європі? Висловлю думку, а небайдужий читач зможе оприлюднити свою,але аргументовану. Нещодавно потрапив на очі матеріал про діяльність спецслужб різних країн у ХХ-му столітті. Зокрема, зовнішніх розвідок. Закордонні експерти визнають найкращою зовнішньою розвідкою світу 30-х років українську визвольну. Кращою навіть за шпигунські відомства гітлерівської Німеччини. Хто уважно вивчав документи й спогади про більшовицькі репресії 30-х рр. в УРСР, мав би звернути увагу на те, як часто органи ГПУ-НКВД висували заарештованим людям (в т.ч.з центральних, південних, східних областей) звинувачення в належності до ОУН. Або у зв’язках з цією організацією. Чи ж можливо було, щоб усі ті звинувачення були надуманими? Ні, чимало з них ґрунтувалися на дійсних фактах. В тім то й річ, що керівництво українського визвольного руху рік за роком ретельно відслідковувало події в Радянській Україні. І головним чином завдяки цьому, а не через інформацію іноземних дипломатів та журналістів, у світі одразу стало відомо про нечуваний в історії голод в Україні 1933 року.

А готувався він ретельно й продумано не один рік. Про одну зі спроб опору окупантам нашого вже тоді бездержавного народу, одну з подій, що передували найбільшій світовій трагедії, нині варто переповісти.

…Жила тоді така дівчина --- Оксана Трояненко. Ось кого варто було б з ініціативи громадськості Президентським указом удостоїти звання «Герой України» (посмертно).

Народилась Оксана 1907 чи 1908 р. в. с.Чернещина. Це вже була Дніпропетровська область. А Нехвороща була і є на іншому березі Орелі. Жила  дівчина-сирота з 12-літнім братом у своєму селі.

Саме вона, виявивши природжені організаторські здібності,й очолила жіноче,або,як його називали селяни, «бабське» повстання проти більшовицької влади й колективізації. Народний виступ набув масового характеру й охопив чималу територію в Новомосковському й Павлоградському  районах, а також у Костянтиноградському  (до нього за тодішнім адмінподілом і належала Нехвороща).

Оксана Трояненко об’єднала навколо себе жінок  навколишніх сіл. У березні 1930 р.,тобто 85 років тому, вони ліквідували колгоспи в селах обабіч Орелі. Худобу й майно господарі забрали назад. Налякані повстанням «комнезами»(комітети незаможних селян),сільради й голови колгоспів сиділи тихо й не пробували протидіяти. Міліція та керівництво районів чекали на вказівки від вищої влади і не чинили тиск. Явних, а не прихованих дій з їх боку не було видно.

В кінці березня жіноцтво з багатьох ближніх сіл,зокрема,й з Нехворощі, масово почало збиратися в Чернещині. Вони гуртувалися на ярмарковому майдані для обговорення подальших дій. Зібрались там тисячі жінок. На ганку сільради,як на трибуні, з’явилася молода,повна енергії,сили й запалу Оксана  Трояненко. Дзвінким голосом вона закликає всіх на боротьбу з «колгоспним кріпацтвом»,за право бути вільними господарями на власній землі. Аби ,на її думку, змусити «совєтську» владу відмовитись від колективізації,треба,щоб жіночий рух проти колгоспів поширився на всю Україну.

Під час мітингу група комсомольців(тобто провокаторів) намагалася  чинити моральний і фізичний тиск на жінок. Але їх відтіснили «дядьки». Чоловіки активної участі в тих подіях загалом і в зібранні не брали, але навкруг майдану їх було чимало. Вони й погнали комсомольців убік, на від весняне розкисле поле.

Жінки  постановили гуртом іти через  Котівку  на Дніпропетровськ , по дорозі приєднуючи до себе нові маси жінок, настроєних  проти колгоспів. Але хтось з місцевих партійців негайно сповістив телефоном з сільради в райцентр цей задум, і похід вдалося спинити. Загін співробітників ГПУ,міліції ,а також  озброєних партійних і комсомольських активістів біля села Шагарівки перекрили шлях колоні жінок. Наштовхнувшись на багнети гвинтівок і погрози застосувати зброю,беззбройні жінки змушені були повернути  назад у Чернещину. Але переслідувачі посунули за ними.

Знову жінки стали на тому ж майдані радитись, як  їм чинити далі. З того ж ганку сільради до своїх посестер промовляє Оксана Трояненко. Але договорити не судилось. До будинку наблизився  секретний співробітник («сексот») ГПУ, «червоний партизан» (тобто бандит) на ім’я Макар. Він ховав під одежею обріз мисливської рушниці. Ніхто не чекав пострілу,та від отриманого вогнепального поранення  Оксана померла на місці. Жінки схопили вбивцю, але той постріл був сигналом для нападників. Вони пішли вперед, наказуючи жінкам залишити площу і розійтись. Були спроби відбиватися камінням з бруківки,пляшками та іншим. Але з боку міліції пролунали постріли в повітря й погрози стріляти на ураження. Під час стрілянини було поранено  двох чоловіків,що кинулись на захист. Так було «зачищено» площу від наляканих людей,що зостались без ватажка.

 Коли міліціонери рятували вбивцю від жіночого самосуду, звучали обіцянки правосуддя. І наступного дня в Чернещині справді було виїзне відкрите судове  засідання у справі про умисне вбивство. Душогубові був винесений вирок—смертна кара. Його перевезли в Дніпропетровськ, а там апеляційний суд змінив вирок на умовне позбавлення волі. Лише наказано було не повертатись додому,ото й усе покарання.

 Але багатьох жінок, активних учасниць повстання,було заарештовано й кинуто до в’язниць різних міст,там згубилася й згадка про них. Та була молода жінка на ім’я Лукія,з Нехворощі(прізвище в інформації подане як Д-ко), яка через кілька років таки повернулась додому. Вже пізніше,при німцях,вона розповіла,як на допитах   співробітники ГПУ били її  й вимагали зізнатися,хто намовив до участі в повстанні Лукія була дочкою  бідних батьків і заміж  вийшла за бідняка—отже, піддалася впливу якоїсь куркульки?

Це жіноче повстання було придушене,але воно і подібні в той час показали,що український народ—це не той,що століттями жив в «общині» й загнати його в новітню кріпаччину нелегко. В ті дні в газеті «Правда» з’явилася знаменита стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів»,вміщена згодом у 12-му томі його творів. Назва статті стала крилатим висловом,що зберігся донині. В ній вину за зловживання було покладено на місцеві органи влади й активістів так само на місцях,бо треба було відновити видимість законності й правопорядку. В тому ж номері «Правди» було опубліковано «Примірний статут» колгоспу,цей зразок документа був чинним кілька десятиліть.

Якщо читачам відомі інші подробиці описаних або споріднених з цими подій,прохання до них продовжити цю тему.                    

В. ВАКУЛЕНКО

 

 

Комментарии  

0 #2 Віталій 11.07.2015 18:50
Моє коріння з Нехворощі, але про це повстання я навіть і не чув! Заходьте на наш сайт - будемо разом шукати інформацію.
http://nekhvoroscha.net/
Цитировать
0 #1 Юрий 10.03.2015 20:23
Цікава стаття.
Цитировать

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить

шаблоны joomla 2.5 здесь