шаблоны joomla на templete.ru


Самые новые шаблоны Joomla на нашем сайте.
Красивые Шаблоны Joomla 2.5
Заснування та розвиток повіту

Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета
Создано 04 Февраль 2015 Автор: Демченко Юрий
Печать

Step Ukraine  Подорожуючи Малоросією в 1787 році (а це, власне, були колишні території Гетьманщини і Запорізької Січі), Катерина Друга була вкрай здивована бідністю та занепадом цього краю, який вона і занапастила. З метою поліпшення становища та зміцнення своїх позицій імператриця спішно проводить заселення цих країв державними селянами з інших губерній, а також запрошує сюди іноземних військовослужбовців, а також сербів, хорватів, македонців, німців, молдаван та ін. Для них були утворені Азовська, Новоросійська губернії. З березня 1802 року з’являється Полтавська губернія, до складу якої спочатку ввійшло 10 повітів, згодом і ще 5, у тому числі Костянтиноградський з Дар-Надеждинською, а пізніше Великобучківською волостями.

  Тепер я хочу, бодай стисло, розповісти про новий повіт, бо південна його частина – це майбутній Сахновщинський район, а повітовий центр Костянтиноград багато зробив для розвитку та становлення Сахновщини.

  Все почалося з того, що царський уряд вирішив побудувати суцільну оборонну лінію для захисту України від татарських нападів. На перший погляд, це була потрібна справа. Та багато дослідників вважає, що побудова лінії була спрямована проти Запорізької Січі. Адже Запоріжжя в очах мільйонів пригноблених українців було місцем волі, протесту проти поміщицької сваволі. На Січ усе частіше тікали селяни, позбавляючи поміщицькі маєтки робочих рук. А як же лінія? Чи врятувала вона Україну від татарської напасті? На початку 1737 року татарська орда, легко проскочивши недобудовану оборонну лінію, увірвалась на землі Полтавського та Миргородського полків і забрала тисячі коней, овець, рогатої худоби, спалила майже всі містечка, села та хутори, захопила багато полонених, а полки втратили понад 7 тисяч чоловік.

Українська оборонна лінія

  За наказом царського уряду в 1731-1733 рр. розгортається будівництво оборонної лінії довжиною понад 285 км. Лінія тягнулась від Дніпра по р. Оріль, далі по річках Берестовій, Берека, Сіверський Донець до Ізюма. На ній було споруджено 16 фортець, 49 редутів, з’єднаних між собою високим суцільним земляним валом та глибоким ровом, який заповнювався водою.

  Будували Українську оборонну лінію козаки і селяни Слобідської України і Малоросії. Кожні 100 дворів посилали на будівництво 10 чоловік з хурою: віз, тягло,  знаряддя праці і продукти харчування. Праця на лінії була… безплатною, бо козаки і селяни робили все це для себе. В 1731 році, наприклад, на лінії працювали 20 тисяч козаків і 10 тисяч селян. Про свою працю вони навіть склали пісню: «посіяли, поорали та нікому жати, поїхали козаченьки лінію копати». Тому з неї постійно тікали люди, переважно на Січ.

  Через два роки ця гігантська фортифікаційна споруда була майже готова. Її обороняли аж 20 ландміліцьких (поселенських) полків: 14 кінних і 6 піхотних загальною кількістю 22 тисячі чоловік, на озброєнні яких було 180 гармат. Керували цією військовою силою генерал-лейтенант, два генерали-майори і два полковники.

Більовська фортеця

  Десята фортеця Української оборонної лінії, що була закладена 11 серпня 1731 року, стала першою спорудою майбутнього міста Костянтиноград (нині Красноград). Тут у 1732 році розмістився один із ландміліцьких полків, що був сформований у м. Більові Тульської губернії. Від назви міста одержав назву полк, а фортеця стала Більовською. Вона мала вигляд гігантського чотирикутника, кожна сторона якого дорівнювала 100 метрам. По кутах цього квадрата були бастіони. З південної сторони від фортеці за ровом містився передовий редут. У середині цієї споруди знаходились казарми, цейхгауз, пороховий льох, казна, колодязь. Згодом тут збудували підземні ходи до ставка, слобідки і т.д.

Стратегічне значення Українська оборонна лінія втратила під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр., коли державні кордони Росії перемістились на південь. Після цього була споруджена нова Дніпровська лінія від гирла р. Московка до нижньої течії р. Берди (нині Запорізька область).

  З 1736 по 1764 рр. у Більовській фортеці знаходиться канцелярія ландміліцького корпусу, різні комісії та суд. У 1775 р. розміщується головне управління Азовської губернії, яке з 1783 р. переведене до Катеринослава. Через рік Більовська фортеця перейменована в м. Костянтиноград на честь Костянтина – внука Катерини II.

Розбудова повіту

  Ставши повітовим центром у 1802 році, нове місто швидко розвивається. Разом з ним міняє обличчя весь повіт. Якщо на початку заснування в ньому проживало 34734 чол., то за 50 років їх стало 107 тисяч, у тому числі 490 дворян, 432 священно- і церковнослужителів, 94 обер-офіцерських дітей, 109 іноземців, 303 відставників нижчих чинів, 102 купці, 454 козаків, 51391 чоловік податкових станів, 28100 поміщицьких селян. Усіх поміщицьких маєтків налічувалось 382. Найбільшими серед них були володіння Базилевського (с. Дубові Гряди), графа Лемберта (с. Циглерівка, зараз с. Соснівка на Красноградщині) та графині Розумовської (м. Карлівка на Полтавщині).

  Найбільшими населеними пунктами у повіті були міста Костянтиноград і Карлівка, села Варварівка, Старовірівка, Берестовеньки, Парасковія, Петрівка, Мала Перещепина, Нехвороща. Менш заселеними були в Дар-Надеждинській волості Багата Чернещина, Великі Бучки, Дубові Гряди, Багачка, Степанівка, Надеждине та ін.

  Широкі степи повіту сприяли розведенню великої рогатої худоби, коней та овець. Особливо цінна робоча рогата худоба виділялась в маєтках графині Розумовської, поміщиків Дьякова (с. Максимівка), Мілорадовича (с. Великі Бучки) та графа Лемберта. Отари тонкорунних овець привертали увагу в маєтках графа Лемберта, графині Розумовської та генерала Струкова (с. Костянтинівка). Тут же вирощували цінні породи коней.

  Для обробітку землі використовували переважно воли та важкий плуг. Глибока оранка давала добрий урожай пшениці, жита, вівса та гречки. Бідніша частина населення для обробітку землі використовувала корів, зокрема в селах Дар-Надежда і Дмитрівка. Селяни говорили, що від корови три вигоди: вона працює, дає приплід і молоко. Насправді, робоча корова давала молока дуже мало. Осінню, коли починалася оранка під зяб, корів переставали доїти (молоко залишалося в борозні). Для оранки часто використовувався і трирічний молодняк.

Продаж коней, великої рогатої худоби, шкіри, вина, борошна,  тканин складали основу місцевої торгівлі. Велику кількість ярової пшениці, насіння льону закупали купці з Херсона та Бердянська. Озима пшениця йшла з повіту на млини в Харківську і Катеринославську губернії. В повіті нараховувалось 14 винокуренних заводів, які щорічно виробляли 250 тисяч відер хлібного пінного вина. В багатьох селах повіту селяни розводили червеці (комах) для фарбування червоним кольором шерстяних тканин та хустин. Використовувався теж корінь рослини кермек для дубління шкір.

  В маєтку графині Розумовської знаходились найбільший пивоварний завод, а також свічко-сальний, свічко-восковий, шкіряний і суконний заводи. В селі Максимівка, що біля с. Дар-Надежда, у маєтку поміщика Кандиби теж працювали шкіряний і суконний заводи.

Р. ЯНИШЕВСЬКИЙ

шаблоны joomla 2.5 здесь