шаблоны joomla на templete.ru


Самые новые шаблоны Joomla на нашем сайте.
Красивые Шаблоны Joomla 2.5
Дике поле

Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета
Создано 04 Февраль 2015 Автор: Демченко Юрий
Печать

dikoe pole   У цьому невдалому 1185 році, коли князь Ігор зазнав поразки і потрапив у полон, у далекій Монголії маловідомий хан Темучин розпочинає боротьбу за престол, а через чотири роки монгольська аристократія обирає його Чингізханом, тобто великим ханом. Наполегливий і жорстокий новоспечений вождь розширяє свої володіння.

  Спочатку він завойовує Киргизію, потім Середню Азію. В 1220 році Чингізхан з’являється на Кавказі. Завдяки хитрощам монголи переконали половців залишити своїх союзників, а в 1222 році по частинах їх розгромили на Дону.

  Через рік монголи з’явились у половецьких степах. Налякані кочівники звертаються за допомогою до київських князів. Колишні вороги об’єднуються. Велика битва відбулася на річці Калка 1223 року, в якій і руські, і половецькі війська зазнали нищівної поразки.

    Згодом татаро-монгольська орда захопила і спустошила Чернігів, Переяслав, Київ та інші міста. Наш край перетворюється на пустелю. Це було «дике поле», поросле буйною степовою рослинністю не тільки до повалення монгольського ярма. Воно таким залишалось упродовж XIV-XVI ст., коли ці землі ввійшли спочатку до складу Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої.

    У ході визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького наші землі не виступали головною ареною військових подій. Селянсько-козацькі загони діяли північніше за річкою Ворскла. Разом з тим, я вважаю, що повного спустошення і знищення цього краю не було. Незначна частина людей продовжували своє існування біля річок та струмків, подалі від великих шляхів.

   На свій страх і ризик ці відчайдушні люди жили в складних умовах. Їхні маленькі хутори ховались в глухих місцях, куди неможливо було пробратись татарам, туркам чи розбійникам. А коли вже вороги з’являлись, то або пан, або пропав. Саме тут, на «дикому полі», селяни-втікачі у непролазних чагарниках поклали початок землеробству й різним промислам.

Козацтво

   Серед південних районів Харківщини Сахновщину вважають найбільшим приорільським краєм. По його території протікають річки Оріль, Орілька, Багата та інші, які входять до Дніпровського басейну. Але головне в тому, що наш район у козацькі часи повністю входив до складу Запорозької Січі. Спершу він числився у Самарській паланці, а з 1766 року ввійшов до складу Орільської паланки, адміністративно-територіальний центр якої знаходився в козацькій слободі Козирщина (тепер Великокозирщина Личківської сільради Магдалинівського району Дніпропетровської області). Турецьке слово «паланка», запозичене з угорської мови, означає «поселення, обнесене палями».

  Орільська паланка була густо зеленою. На її величезній території знаходилось понад тисячу зимівників і хуторів вздовж річок Оріль, Орілька та інших.

  Як виникла запорізька січ? XIV-XV століття були дуже важкими для всієї України. народ страждав від постійного іноземного втручання. Південноукраїнські степи стали плацдармом для грабіжницьких нападів турків і татар. І тоді народ створив свої власні збройні сили – козацтво. Воно взяло під захист народ і країну.

  До козацьких лав вступали люди, яких не лякали військові походи і битви чи тривала боротьба. Запорозька Січ, власне, стала притулком для всіх, хто протестував проти соціального і національного гніту, хто боровся за волю.

   Уряд Речі Посполитої вважав козацтво загрозою своєму пануванню на Україні, але Московське царство теж було такої думки. У 1667 році вони підписують так звану Андрусівську угоду, за якою Лівобережна Україна і Київ відходять до Московського царства, а Правобережжя – до Польщі. Згодом турки і поляки руйнують і перетворюють на пустелю Правобережну Україну, а Лівобережну, тобто Гетьманщину, поступово прибирає до рук Московське царство. Спочатку царський уряд знищує тут гетьманське управління, обмежує старшинські права. Пізніше цими землями керує Малоросійська колегія, яка складається з російських офіцерів.

  Така ж трагічна доля спіткала і Запорізьку Січ. Спершу царський уряд на її землях будує фортеці, оборонні лінії, заселяє їх військовими та іноземцями. Козаки чинять опір у різних формах: пишуть листи, посилають депутації, вступають у сутички з гарнізонами фортець, розбирають будови, нарешті, вдаються до зброї.

    Коли більшість запорожців проливали свою кров на російсько-турецькій війні, захищаючи інтереси Московії, Запорізька Січ була остаточно зруйнована влітку 1775 року. Кошового отамана Петра Калнишевського заслали у Соловецький, військового писаря Івана Глобу – в Туруханський і військового суддю Павла Головатого – у Тобольський монастирі.

    По-іншому склалась доля останнього полковника Орільської паланки Опанаса Ковпака. За часів російсько-турецької війни він брав участь у багатьох військових операціях. На чолі двохтисячного загону Опанас Ковпак скинув турецький десант у Чорне море, після чого штурмом узяв Кафу – міцну фортецю й охоронну базу турків.

   Коли російські війська розгромили Січ, полковник був у своїй паланці, не покинув своїх побратимів по зброї. Він заснував селище Опанасівка, в якому оселив усіх своїх козаків і побудував для них церкву та школу. Коли полковник помер, бойові товариші оплакували його, як найдорожчу людину. Правда, не в усіх козаків доля склалась благополучно. Більшість з них ніде не поселялась, бо їх домівкою була Січ. Вони бродили ватагами по степових урочищах, Яругах, бо ще не вірили, що скінчилось їх вільне життя. Лише згодом переконавшись, що минуле не повернеш, осідали на цих землях і ставали кріпаками, деякі пішли в чумаки. Понад 9 тисяч козаків вирушили за Дунай в Туреччину і заснували там Задунайську Січ.

   Після ліквідації Січі її землі потрапили до рук великих російських, українських та іноземних феодалів, вищих військових чинів. Новоспечені господарі розібрали зимівники, знищили хутори вздовж річок Оріль, Орілька, вирубали дуби та липи для власних потреб.

    Ініціатора руйнування Запорізької Січі – імператрицю Катерину Другу – український народ назвав «клятою, вражою бабою» і висловив сподівання, що історія козацтва ще не закінчена.

Р. Янишевський

 

шаблоны joomla 2.5 здесь